| Головна » Статті » Мої статті |
Основні риси традиційної волинської кераміки (ч. 1 - вплив технології)
Середовище, в якому розвивалось волинське гончарство, було досить специфічним. З одного боку – будь-яке ремесло збагачується і зростає, переймаючи надбання інших регіонів. На Волинь приїздили купці, в яких можна було придбати гарного глечика чи кухля, форму якого майстри відтворили, та й самі майстри мали змогу відвідувати інші осередки. А в с.Кульчин взагалі побутує легенда, що перші майстри були привезені сюди з Греції чи Криму , де вони присягли служити руським князям чи були ними полонені. З другого боку – віддаленість Волині від крупних цивілізаційних центрів і її замкненість у лісах і болотах. Вони були невигідними для бурхливої торгівлі і подорожей, але сприяли збереженню у первісному вигляді місцевих традицій гончарства. В замкнутих умовах формувались певні особливості типу, форм і способів декорування виробів, які відрізняють волинську кераміку від інших регіонів. Географічні особливості мали і безпосередній вплив на тектоніку і декорування виробів. Для первісних мисливців, що мандрували волинськими хащами у пошуках здобичі, було характерне конусоподібне загострене денце горщика. Його можна було увіткнути прямо в землю посеред багаття, щоб приготувати впольовану здобич на місці. З розвитком цивілізації все більше продуктів надходить від сільського господарства і утворюються осілі поселення, в яких можна облаштувати постійне місце для приготування їжі. В печі тверде і рівне дно, тому й низ горщика теж має бути плоским і досить широким задля стійкості. Втім, звужене дно і широкі опуклі боки посуду залишались і для приготування їжі в печах, де тепло передається на стільки знизу, скільки з боків. Тому широкі, опуклі боки - це функціонально, адже при цьому суттєво збільшується площа поверхні, що нагрівається. Оскільки Волинь була вкрита лісами і болотами, основним засобом отримати продукти харчування тривалий час залишалось мисливство і рибальство, а ще збирання різних ягід. Відповідно, і горщики довше вироблялись із загостреними денцями. Та й нині для них характерне те, що опук, тобто найтовстіша частина тулуба виробу, розташований вгорі і не нижче середини його висоти.
До пари первісній геометрії форми залишалось і декорування виробів – тут переважає прикрашання за допомогою рельєфних насічок (риски, лінії, крапки і їхні ряди), а от ангоби, розпис й інші пізніші техніки поширені менше. З огляду на сказане вище, можна вирізнити головну особливість волинської кераміки – це схильність до відтворення первісних форм і простих орнаментів, коріння яких сягає глибокої давнини. Проте за цей час відбувся ретельний відбір, і кордон тисячоліть пройшли лише ті з простих форм, які поєднували красу і функціональність. Гармонійне поєднання частин виробу доповнюється орнаментальним декором, який підкреслює вдалу архітектоніку, не перебиваючи її.
Техніки формоутворення і декорування Невід’ємною складовою формування художніх особливостей гончарних виробів є технологія. Для кераміки це, передусім, склад глини і способи її приготування, знаряддя для виготовлення і декорування виробів, а також особливості випалювання.
Волинська глина На території Волині зустрічаються як первинні, так і осадові поклади глини. Перші утворюються на місцях порід, з яких вони виникли, і добре очищені водою чи вітром, тому їхній колір наближається до білого. Осадові поклади глини утворилися завдяки перенесенню глинистої речовини водою, тому в їхньому складі чимало домішок мінерального і органічного походження. Для порівняння на фото сіра волинська глина з с.Дубечне Старовижівського району, біла кримська глина і руда донецька (з м.Славянська).
Мал. 2. Різні сорт глини З цих трьох сортів волинська більш масна, тому з неї легше формувати вироби. При наявності в глині заліза виріб під час випалювання набуває рудого відтінку, насиченість якого залежить від вмісту домішок. Оскільки чисті каолінові поклади зустрічаються рідко, то навіть вироби з білої глини мають жовтуватий або жовто-сірий відтінок. Решта ж виробів має характерний для кераміки цеглисто-червоний колір.
Іноді майстри використовували кілька видів глини одночасно. На основу з білої глини наносили тонкий шар багатої залізом «описки», щоб утворився орнамент з прямих чи хвилястих ліній, кола чи інші прості геометричні форми. Якщо частка заліза в описці була дуже великою, таку суміш називали «вохрою» або «червінкою». Для декорування також могла використовуватись обернена схема – червона основа з білими лініями. Вироби описували сирими, наносячи візерунок недалеко біля горна, бо суха глиняна фарба могла осипатись при перенесенні до місця випалювання. Нерідко описка відбувалась на гончарному кругу, що дозволяло створювати чіткі лінії і ритмічний орнамент. Мал. 4. Гладишка (колекція майстерні Корнійчуків)
Знаряддя і техніки декору Найпершою формою декорування гончарних виробів було ритування – нанесення рельєфного орнаменту у формі насічок, ямок і інших заглиблень. Орнамент утворювався за рахунок гри світла і тіні, утворюючи певні акценти на окремих частинах виробу. Рельєфне оформлення використовувалось самостійно або в поєднанні з лощенням, але в жодному випадку не з малюванням. У деяких осередках гончарства майстри називали технологію ритування «пороти вироби», бо для цього потрібно було ставити виріб на круг і продряпувати в ньому канавки під час повільного обертання. Схожим на ритування була і технологія витискування, коли для утворення орнаменту використовувалися нігті, дерев’яні палички, гребінці та інший простий інструмент.
Лощення – ще одна технологія декорування, пов’язана з чорнодимленою керамікою, секрет якої добре зберігся на Волині. Поверхню невипаленого виробу ретельно затирали і шліфували камінчиком, ложкою чи іншим знаряддям з гладкою поверхнею. Після випалювання оброблені ділянки набували глянцевого блиску, іноді з металевими переливами. Виріб міг лощитись повністю або частково, щоб утворити орнаментальне покриття за рахунок різниці фактури між глянцевими і матовими ділянками.
Мал. 9. Горнятко лощене (В.Корнійчук, м.Луцьк)
Знали волинські гончарі і техніки глазурування і розмальовування виробів. Проте перевагу вони віддавали геометричним формам, тому поширеним було ріжкування. Назва техніки походить від знаряддя – для малювання використовувався ріг з фарбою, яка витікала через отвір на кінці. Іноді в отвір вставляли гусяче перо чи дерев’яний патичок. Таким способом було добре наносити концентричні лінії або ставити цятки, повільно обертаючи виріб.
Мал. 10. Миска (фото з книги Г.Істоміної "Мистецтво народної кераміки Волині другої половини XIX-XX століть.") Фляндрівка – техніка зсуву чітких геометричних кіл через певні проміжки. Майстер швидко, поки не застигла фарба, проводив паличкою в напрямку центру виробу, змішуючи чіткі лінії для додаткового узору. Різновидом фляндрівки є мармурування, яке виконується таким самим інструментом, але без дотримання чіткої геометрії. Заходячи одна на одну в хаотичному порядку, фарби змішуються і нагадують мармурову фактуру, звідки і пішла назва техніки.
Мал. 11. Миска "мармурова" (фото з книги Г.Істоміної "Мистецтво народної кераміки Волині другої половини XIX-XX століть.")
Полива – тонкий шар склоподібної маси, який використовувався як з декоративною, так і з утилітарною метою. Полива дає глянець, блиск поверхні, одночасно захищає виріб від забруднень і поліпшує його водонепроникність. Нерідко шар поливи наносився частково – або тільки зовні, що створювало привабливий вигляд, або лише всередині, щоб виріб легше було мити і в мікропори не заходила їжа чи рідина.
Мал. 12. Поливані вироби: глечики, макітра, миска (ВКМ) Поливи здебільшого виготовлялись із свинцем, гарячі пари якого суттєво шкодили здоров’ю гончарів під час нанесення суміші на виріб. До того ж, покриття вимагало точності, бо надто тонкий шар поливи міг вигоріти, а занадто товстий міг потекти, тому ця техніка не набула широкої популярності на Волині.
Особливості випалювання На Волині знали як традиційний окислювальний спосіб випалювання, так і відновлювальну технологію. Відмінність між ними полягає у тому, що на фінальній стадії піч герметично закривається і насичується димом з сирих дров. Вуглець з диму зв’язується з молекулами, внаслідок чого виріб набуває темно-сірого чи чорного кольору. Технологія чорнодимленого посуду також поліпшує функціональні характеристики виробів, передусім – водонепроникність. А якщо поверхню попередньо залощити, то з’явиться металевий полиск, який істотно відрізняється від необробленої матової поверхні (при традиційному випалюванні ця різниця майже непомітна). Волинські гончарі використовували це для декорування виробів, щоб підкреслити фактурними відмінностями довершеність форми. Найбільш популярними узорами тут були лінії, сосонки, решітки і інші нескладні геометричні орнаменти.
Мал. 13. Гладишки (В.Корнійчук).
...далі буде...
(с) А.Філозоф
продовження: Основні риси традиційної волинської кераміки (ч. 2 - посуд XIX-XX століття)
| |||||||||
| Переглядів: 1446 | | | |||||||||
| Всього коментарів: 0 | |