У залежності від призначення горщики бувають з одним або двома вушками, а то й зовсім без вушок. Серед волинських горщиків кінця XIX-XX ст. більш розповсюджені вироби з одним вушком невеликого розміру. Неширока пласка дужка з округленими краями кріпиться у верхній частині виробу. Верх вушка приєднується або зразу під вінцями, або на одному рівні з ними. В останньому випадку може зустрічатися різкий загин вушка з горизонтальної площини вінець у плавну дугу. Подібні різкі переходи додають горщику оригінальності, але негативно позначаються на міцності вушка, тому частіше використовувалась плавно загнута форма. Нижній край вушка опирається на тулуб, якщо він приєднується до нього вище найширшої частини, або плавно переходить в неї.

Вушка (ВКМ)

Чорнодимленй горщик (ВКМ)

2 горщика (В.Корнійчук)

Глеки

На Волині нижня частина глечиків зазвичай нагадує форму місцевих горщиків – зрізана знизу крапля,  у якої опук тулуба розташований посередині висоти або вище цієї лінії. Профіль нижньої частини може бути прямим або злегка опуклим. У верхній частині круті плічка плавно переходять у пряму шийку, наявність якої відрізняє глечики з широкими вінцями від горщиків. Іноді шийка і вінця утворюють єдине ціле, починаючись від лінії зламу над плечиками тулуба, але частіше вінця відокремлені від шийки. Іноді для цього робили потовщену лінію, щоб підкреслити перехід візуально. Вінця бувають прямими або розхиленими  назовні. Для зручності зливання на вінцях могли робити ливничок, защипуючи і видовжуючи частину вінця навпроти ручки. Ручку робили у формі невеликої пласкої дужки, верхня частина якої кріпилась до шийки, а нижня – до тулубу. Також зустрічаються глечики зовсім без ручок.

2 глеки (В.Корнійчук)

Глечики (ВКМ)

Гладущики

Гладущики – глеки, які використовувалися переважно для зберігання молока і молокопродуктів. Форма подібна до горщика, але значно стрункіша, помітно окреслюється тулуб і шийка. Профіль шийки прямий, вертикальний або під невеликим кутом розширення догори.

Загалом форма дуже обтічна, відсутній носик для зливання рідини, а також валик на вінцях (можливо, саме ця гладкість і дала назву виробу).

Гладишки (В.Корнійчук)

Гладишки (ВКМ)

Дзбанки

Дзбанок  – це глек з більш витонченою формою. Шийка і горловина значно вужчі, ніж у гладишки, а також є носик для зливання рідини.

Дзбанок з витискуванням (ВКМ)

Баньки

Банька – вузькогорлий глек для зберігання і перенесення води, олії, дьогтю і інших рідин. Від дзбанка банька відрізняється майже повною відсутністю шийки.  Форма корпуса – куляста, місце з найбільшим діаметром частіше розташовано посередині, хоча може бути трохи вище/нижче цієї лінії. На шийці часто роблять потовщення (рубець).

Баньки (фото Г.Істоміної)

Баньки (ВКМ)

Форма волинських тарілок зазвичай проста. Низький циліндрик денця сполучений зі зрізаним конусом, у якого боки можуть бути прямими або трохи заокругленими. Вінця можуть бути прямостоячими, або з невеликим потовщенням, або розхиленими назовні у горизонтальній площині. Також зустрічаються тарілки зі зламом (ребром) на верхній третині або середній частині, від якого починаються прямі або трохи розхилені назовні вінця[1]. Після лінії зламу вінця також можуть переходити у вертикальну площину, як це видно на фото (миска з зеленою поливою).

Миски (ВКМ)

Тарілки постійно контактують з їжею, і їх зазвичай поливили зсередини, щоб запобігти потраплянню в мікропори жирів чи рослинних кислот і полегшити миття посуду. Поливи використовувались як одного кольору, так і з різними візерунками. Узори формувалися або хаотичними вкрапленнями поливи іншого кольору (мармурування), або нанесенням орнаменту при повільному обертанні виробу на гончарному крузі (ріжкування, фляндрівка). На Волині зустрічались і чорнодимлені тарілки. Така кераміка має щільнішу структуру, тому стійкіша до потрапляння забруднень у товщу виробу, і не потребує додаткової обробки. Проте майстри часто залощували зовнішню частину виробів з декоративною метою, щоб надати глянцю чи утворити орнаменти завдяки різниці фактури матової і лощеної поверхні.

Миски: розпис, мармур (фото Г.Істоміної)

Чорнодимлені миски (В.Корнійчук)

Макітри (ВКМ)

Чорнодимлені макітри (В.Корнійчук)

Керамічний слоїк (фото Г.Істоміної)

Слоїк (Колекція майстерні "Глечики")

Чашки

Форма чашок відрізнялись у різних майстрів, і навіть один майстер міг виготовляти кілька різних видів. Денце невеликого розміру, проте у відношенні до основи тулуба його пропорція може відрізнятись. Тулуб плавно закруглюється знизу і переходить у стінки з прямим, іноді злегка опуклим профілем. Загалом тулуб може нагадувати невелику макітру чи зрізаний посередині глек. Вінця зазвичай продовжують лінію тулубу, але у верхній частині може бути «ребро» або потовщення стінок, яке візуально відділяє верх виробу. Невелика ручка пласка або закруглена, кріпиться до тулуба у нижній третині і під вінцями. Декор відсутній або лаконічний – у формі концентричного кола у верхній частині. Поверхня може бути необробленою або поливаною.

Чашки (ВКМ)

Кухлі

Форма волинських кухлів циліндрична або конусоподібна, є вухо, вінця профільовані, тобто мають невелике потовщення. Форми можуть бути такими ж різноманітними, як і в чашок. Наприклад, у кухля (на фото) стінки не розходяться, а звужуються догори. Декор може бути більш розмаїтим.

Кухоль (фото Г.Істоміної)

Горнята

Горнята – споріднений з чашками столовий посуд, але меншого розміру і більш витонченіших пропорцій. Працюючи над такими виробами, майстри могли надати їм форму мініатюрного глечика чи горщика, а також декорували їх з більшою увагою. Щоб такий виріб добре тримав рідину, маючи при цьому тонкі стінки, його поверхня повинна бути щільнішою, ніж традиційна кераміка, тому горнята випалювалися по технології чорнодимленої кераміки.

Горнята (В.Корнійчук)

Фляга – це похідна посудина для транспортування води. У домашніх умовах могла використовуватися для зберігання вина чи інших напоїв. Форма обтічна, видовжена, циліндрична або плоска, але обтічна. Стінки прямі або опуклі. Знизу перехід у горизонтальну площину різкий, бо діаметр денця не набагато менший від діаметра тулуба. Зверху робили невеликі плечики, які закінчувалися невисокою шийкою. У верхній частині могло кріпитися невелике вушко, через яке просовували мотузок для транспортування фляги. Низ вушка кріпиться до завершення тулубу, а верх – до кінця плечиків, майже прилягаючи до основи шийки. Висота шийки дуже мала, щоб вона випадково не відбилась. Вінця шийки часто закінчуються валиком. Поверхня могла бути поливаною, щоб краще тримати вологу упродовж тривалого часу.

Фляги (фото Г.Істоміної)

Баклага – похідна посудина більшого об’єму, ніж фляга. Форма нагадує сплющену кулю або низький циліндр, через що баклаги також називали «плескачами». На баклазі робили кілька вушок, щоб її можна було вчепити до ременя. Деякі форми баклаг на Волині називали «пушка». На фото представлена така посудина з фондів Волинського краєзнавчого музею. Загальна форма нагадує невелику макітру, накриту мискою. Дно і верх плоскі. На лінії опуку помітний шов, по обидва боки якого кріпляться розташовані навпроти одне одного невеликі вушка. На цій же лінії кріпиться невелике, трохи розхилене назовні горло з валиком на вінцях. Найбільш імовірно, що для виготовлення такої пушки майстер спочатку формував окремі частини, які потім були склеєні по лінії шву рідною глиною (шлікером). Далі виріб частково залощували і випалювали по технології чорнодимленої кераміки.

Баклага-пушка (ВКМ)

Чайники

У чайників носик зазвичай піднятий догори, щоб його кінець був на одному рівні з вінцями або вище від них, тоді чай не буде розливатися при перенесенні посуду. Оскільки основа носика часто кріпилася на рівні опуку чи трохи вище, то трубка була подовженою. Зазвичай вона починалась з широкого отвору, який плавно звужувався до кінця. На кінці в нижній частині горла робили невеликий ливничок для кращого зливання чаю. Вушко-ручка розташована навпроти носика і кріпиться у верхній і нижній частині тулубу. Тулуб кулястий чи горщикоподібний, зверху невеликі вінця, призначені для утримування кришки. Діаметр верхнього отвору частіше перевищує діаметр денця, хоча в окремих виробів він міг бути рівним і навіть меншим за нього. Накривка нагадує звужену догори тарілочку з конусоподібним дном, яке закінчується потовщенням чи кулькою, щоб накривку було легше знімати. Загалом форми чайників були дуже різноманітні, імітуючи металеві і фарфорові вироби, які з’явились трохи раніше від керамічних чайників. При цьому у глиняного посуду розмір зазвичай був більшим, адже стінки кераміки досить товсті. Гончарі могли виготовляти чайники і на 1-3 літри, щоб тримати в них окріп, адже кераміка добре зберігає температуру. Для заварки виготовляли менші чайники – 0,3-1 л. У заварниках великого розміру краще заварювати крупно-листовий чай, листя якого суттєво збільшується в об’ємі при запарюванні і всередині не лишається місця для рідини.

Чорнодимлена кераміка: чайник і кружка (В.Корнійчук)

Носатки

Носатка – посудина для наливання рідин. Від чайника відрізняється відсутністю кришки і формою тулуба, який більше схожий до обрисів глечика. Носик коротший і менше направлений догори, оскільки його приліплювали у верхній частині, що зменшувало ймовірність витікання рідини при наливанні і перенесенні.